УДК 3.314/316.33.339
ІГНОРУВАННЯ НАУКИ – ОСНОВНА ПРИЧИНА ГЛОБАЛЬНОЇ РЕЦЕСІЇ
Клець М.В., канд. екон. наук, доцент
Клець Д.В., фахівець із світоглядних проблем
Вступ
Сам факт глобальної рецесії свідчить про відсутність її наукового розуміння та своєчасного запобігання. На жаль, теоретики цього явища примудрилися хаотичні спади та підйоми економічного розвитку (як основи суспільного прогресу) взагалі піднести до рангу науки. Мовляв, так і має бути: економіка розвивається стихійними циклами – великими, середніми й малими, та ще й різної тривалості. Проте ці теоретики й самі розуміють очевидну надуманість цих своїх постулатів. Тому й не припиняють тут подальших досліджень та пошуків шляхів безкризового розвитку.
Насправді ж, логіка розвитку ринкового суспільства взагалі гарантує його стабільний та безкризовий розвиток. І на цій , економічній, основі – такий же постійний суспільний прогрес. Тому причину цих вимушених економічних спадів варто шукати за межами власне економіки. Безперечно, причина у непрофесійному, а тому й деструктивному втручанню у вільний розвиток економічних законів. Звісно ж, таким впливом грішать правлячі професійні групи політиків, юристів, військових, ідеологів тощо, які замість розуміння політекономії мають в дипломах лише позитивні оцінки з неї. Тому й з чистою совістю керують національними та все більше світовою економіками на основі примату власної професійної доцільності.
Зазвичай їхня політична, ідеологічна, військова, релігійна та інші доцільності від початку суперечать доцільності економічній. Ця фактично протидія економічному розвитку неминуче приводить до локальних та глобального спадів. Згодом ці кризи ті ж самі панівні професійні групи намагаються вирівняти. Але теж на основі доцільності власної та регуляторами позаекономічними. Так і виходить, що адміністративне, політичне та ін. вирішення коротких і локальних економічних криз одночасно та неминуче закладає основи великих регіональних та глобальних криз. Наголосимо, що теоретики всупереч логіці пояснюють це принципове нерозуміння економічних законів цілком навпаки – саме як належне розуміння правлячими елітами суспільних процесів та щиру турботу про долю вже цілого людства.
Небайдужі економісти це в загальних рисах розуміють. В той же час шукають вихід у економічному просвітництві правлячих еліт. Мовляв, тим чи іншим чином ми їх навчимо економічної грамотності, а вони вже автоматично керуватимуть суспільним прогресом саме в руслі економічної доцільності.
Насправді ж це лише добре побажання. Економісти забувають, що вони й самі набували свого фаху багаторічним навчанням. У правлячих еліт є свої, позаекономічні знання, які ці групи набували теж багаторічним навчанням. До того ж, правлячі еліти вважають свої фахові знання якраз найкращими, хоча б тому, що вони забезпечили їм особисто сходження на владний олімп. Тому всі вони із висоти власного всезнайства ставляться до економічних знань в кращому разі з поблажливою посмішкою. Однак, керувати країнами та світом продовжують за критеріями попередніми. Тільки намагаються це робити із ще словесно кращими намірами.
Почнімо із себе
Протягом останньої незалежності всі економічні показники України постійно гіршали. За ці мирні 23 роки у нас не реалізований жоден офіційний масштабний проект і не проведена успішно жодна із безлічі гучно проголошених реформ. Більше того, наші керівники навіть не зробили жодної спроби проаналізувати причини наших проблем і невдач. Однак, катастрофічним є те, що всі наші еліти категорично відкидають навіть саму спробу такого пояснення. Причому роблять вони це свідомо і послідовно.
В той же час практично всі наші професійні групи та суспільні прошарки теж переймаються нашими проблемами та недоліками. Щоправда, акцентують увагу лише на констатації сумних і трагічних фактів.
Хоч загальновідома послідовність вирішення всякої проблеми: констатація проблеми, вияснення їхніх причин, висновки і пропозиції. А у випадку, коли напрацьовані впливи на ці причини не принесли запланованого результату, то весь цей шлях повторюють. І так постійно, аж до повного вирішення даних проблем у бажаному для суспільства вигляді та об’ємі.
У нас же так не роблять від самого початку. І це при тому, що маємо тисячі й тисячі відповідних теоретиків, яким саме й платять тільки за всебічне обдумування нашого суспільства, пояснення причин наших успіхів та невдач і формування конкретних висновків для керівництва. Більше того, велика кількість таких же теоретиків те ж саме робить у складі вже недержавних організацій. І це теж є їхнім джерелом доходів. Парадоксально, але очікуваних результатів їхньої праці не видно. Виникає риторичне питання:Чому наші правлячі еліти і держапарат керують нами практично як кому там заманеться?
Конкретика замість балачок
У всякому разі, має бути зрозуміло. Адже саме економісти вчили, що люди споконвіку роблять те і так, з чого вони мають найбільшу користь.
Однак, масовість наших недоліків свідчить про те, що нашим громадянам особисто вигідна якраз суспільношкідлива діяльність.
Чому так сталося і так триває – це український дослідник Дмитро Клець пояснив доказово (див. його публікації в наукових виданнях та Інтернеті) і однозначно. А вже на основі цього пояснення ми, автори (там же), запропонували загальновигідні шляхи нормалізації.
Проте практично всі наші громадяни ці пояснення свідомо ігнорують, як і взагалі всю вітчизняну науково-технічну новизну. І якраз тому, що в антиринковому суспільстві індивідуальні інтереси суперечать колективним. Хоч більшість прекрасно розуміє, що працювати чесно і добросовісно вигідно для всіх. Однак тут і зараз їм особисто вигідніше працювати якраз нечесно і недобросовісно. Так діє нинішня система обліку праці та оплати за неї. Тому з цього проситься єдиний і однозначний висновок: треба створити систему обліку і оплати праці всіх, яка гармонійно поєднає індивідуальні, групові, колективні та суспільні інтереси в єдине ціле.
Показово, що наймасовіше обговорення нашого життя ще із горбачовських часів закономірно привело тільки до подальшого задурювання населення і однозначного погіршення їхнього ж життя. Ще з тих часів всі ці дискусії не народили навіть найменшої істини. Навпаки – кожен із учасників виходив із цього зібрання ще більш спантеличеним, ніж до цього.
Це свідчить про те, що дане обговорення проходить виключно в руслі принципово хибного розуміння суспільства та життя в ньому. У таких умовах всякі подальші обговорення ситуацію лише погіршують. Хоч вони все ще й дуже популярні у ЗМІ, на майданах, в побуті. До речі, скрізь на однаковому пізнавальному рівні. Тому що скрізь учасники прагнуть тільки утверджувати свою особисту правоту,не підтверджену жодними доказами, крім безпідставної самовпевненості.
Поради для управлінців
Відомо, що держапарат – це наймана робоча сила суспільства. Це їхня оплачувана робота. Проте очевидно, що керують вони нами гірше, ніж мають за це прибутки. Звідси й випливає: потрібно привести прибутки наших держуправлінців у пряму залежність від результатів їхньої праці, тобто, від нашого з вами добробуту.
І якраз концепцію такого Закону Дмитро Клець пропонує вже давно. Проте практично всі проти цього Закону. А все тому, що чинна система оплати праці привчила їх, що особисто вигідніше працювати саме суспільношкідливо.
Потреба ж підвищення суспільної ефективності економістів вимагає і радикальної оптимізації якісної структури їхньої професійної групи. І обов’язково – тільки на основі економічної доцільності. Наприклад, в руслі чергової бюрократичної кампанійщини освітянські чиновники суто механістично сприйняли потребу децентралізації освіти. І заповзялися творити магістрів з міжнародної економіки по всій території України, чи не в більшості райцентрів. При цьому можна не сумніватися, що на папері ці плани будуть навіть перевиконані і економістів-міжнародників стане не менше бухгалтерів. Але це буде лише чергова показуха в дусі антиринкового, затратного мислення.
Насправді якісна підготовка таких фахівців можлива тільки на основі відповідних і визнаних світом наукових традицій та шкіл з відповідними педагогічними кадрами . І щонайменше в умовах науково-технічного потенціалу столиці та міст-мільйонників. Цей приклад свідчить про крайню потребу заздалегідь перевіряти всі освітянські кампанії на міру їхньої економічної ефективності та доцільності. Як наприклад, скороспіле нав’язування викладачам сумнозвісних навчально-методичних комплексів , яке вигідне хіба що спритникам та плагіаторам. За це їм і перепадають титули та звання, фактично за переказ чужих думок своїми словами. І то ще в кращому випадку. Та ще й студенти мимоволі подібні методи переймають.
Висновки і пропозиції
Всі наші проблеми коріняться у властивостях химерного антиринкового суспільства, яке жорстоким терором нав’язали населенню більшовики. Такими ж методами вони створили і радянську людину, у світоглядній основі незмінну й по сьогодні. І хоч СРСР розвалився автоматично, від наростання внутрішніх суперечностей, проте радянські люди шукають покращення виключно в рамках радянського мислення та антиринкового, затратного суспільства.
Тому радикальне рішення – це свідоме наше повернення до історичного початку – до суспільства ринкового. І з логічним доповненням - прийняттям Закону "Про пряму залежність прибутків держуправлінців від добробуту населення на підпорядкованих їм територіях", наприклад, тут: http://politiko.ua/blogpost35891 Цей Закон швидко і надійно згуртує суспільство матеріально, на основі економічної доцільності.
А щоб чимшвидше та ще й взаємовигідно завершити цю війну, то доцільно ще прийняти такі закони (бажано під егідою ООН):
1). "Про негайну мобілізацію призовників обох статей, які є рідними для наших високопосадовці в і багатіїв". Це Закон згуртує суспільство на родинному рівні.
2). "Про негайну організацію штрафних батальйонів із числа кримінальних злочинців та злісних хуліганів". Цей Закон швидко і надійного згуртує суспільство на рівні моральному.
9 лютого 2015р.
І ще. Чи не могли б ви підкріпити свою геніальність ще якимось конкретним текстом, доказово кращим, ніж цей мій?
То я вже готуюсь дякувати.