Блоги → Перегляд

«Поговорим о русском фашизме: Русская освободительная армия, дивизия СС Русcланд та славная Русская фашистская партия»

Четвер, 10:47, 27.08.20

Рейтинг
12 0
Переглядів
789

0
0
У цій статті згадуються

 

«Поговорим о русском фашизме: Русская освободительная армия, дивизия СС Русcланд та славная Русская фашистская партия»

Радянська і російська машина пропаганди, коли заходила мова про Другу Світову війну, «їхню» перемогу над фашизмом та злочини нацистів, завжди згадували про «фашистську» Українську Повстанську Армію, «колабораціоніста» Бандеру, «нацистську» «Організацію Українських Націоналістів» та славнозвісні дивізії СС «Нахтігаль», «Роланд» та «Галичина». Проте історія показує протилежні статуси так званих українських «пособников фашизма». Степан Бандера після того, як 30 червня 1941 року проголосив незалежну Українську Державу в місті Львів, був арештований німецькою окупаційною владою, яка його згідно наказу Гітлера, запроторила в концтабір, як і інших членів ОУН (Організація Українських Націоналістів). Бандера до кінця війни перебуватиме у німецьких концтаборах. УПА (Українська Повстанська Армія) виникне на основі загонів Бульби-Боровця, аж в 1942 році на території українського Полісся (точніше село Немовичі, теперішній Сарненський район, Рівненська область). І УПА до 1944 року (1944 – включно) вестиме збройну боротьбу з німецькою окупаційною владою, яка зрадила ідеям Бандери та ОУН, щодо проголошення Української Держави. Славнозвісні українські дивізії СС, а саме «Нахтігаль» та «Роланд» будуть розформовані, ще в 1942 році, тобто ще на початку війни Третього Рейху з СРСР. Дивізія СС «Галичина», єдина українська дивізія, яка проіснує впритул до останніх днів Рейху, і завершить свій бойовий шлях в Австрії. Проте вона була малочисельна (15 тисяч бійців), щоб завищувати злочини так званих українських «колабораціоністів». Але бійців дивізії СС «Галичина» врятує від їхнього повернення союзниками (США, Британія) в СРСР, сам Ватикан. Бійці цієї дивізії, єдині із колишніх громадян СРСР (а вони ними були з 1939 по 1941 рік, після того, як СРСР незаконно окупував Польщу і Галичину у тому же 1939 році), яких союзники не видали радянській владі. А поширена версія щодо того, чого їх не видали, то це втручання уже згаданого Ватикана і особисто Папи Римського! Згодом більшу половину колишніх бійців СС «Галичина» буде перевезено у США та Канаду, де вони доживали свій вік, переважно серед української діаспори. Але ці факти не зупиняють Москву у їхній історичній пропаганді, і вони не применшують роль та ефективність бійців УПА та дивізії СС «Галичина» у так званих лавах «Вермахта». Якби російські історики могли б повністю переписати історію Другої Світової, то в них «Вермахт», як мінімум складався з 50% перевдягнених у форму німецької армії – «Бендеровцов». Проте російські історики, всіма силами намагаються замовчувати факти про їхню мільйонну «РОА» (Русская Освободительная Армия), яка воювала під прапорами Третього Рейху, також стерти з памяті дивізію «Руссланд» та «Русскую Фашистскую партию» (останнє думаю Вас зацікавить!). Тому починаємо «разоблачать» Русский Фашизм!

«РОА»

«Русская освободительная армия» (РОА) вважалася, як антирадянське військове з'єднання, яке воювало під час Другої світової війни на боці Третього Рейху та проти Радянського Союзу. «РОА» була формально збройними силами «Комітету Визволення Народів Росії», під проводом генерала Власова. Німцями вважалася однією з союзних армій, хоча фактично була підпорядкована Вермахту. Складалася «РОА» переважно з числа радянських перебіжчиків, військовополонених та колишніх членів емігрантського Білого руху Росії. За весь період в «РОА» служило близько 800 000 солдатів (а по деяким даним понад мільйон). Більшість вояків «РОА» весною 1945 року, здалися західним союзним військам, але згодом були передані СРСР. На думку багатьох істориків, основною причиною виникнення «РОА» була незадоволеність значної частини населення радянською владою. Невдоволення радянською владою було викликано передусім відсутністю політичних свобод та прав, політикою колективізації, терору та репресій проти різних прошарків населення. Також до виникнення різних російських антирадянських націоналістичних рухів долучилися низка монархічних організацій Білого руху (які покинули Росію, під час Громадянської війни 1917-1922), які вбачали у початку військових дій проти СРСР, можливість реваншу за поразку в Громадянській війні.

Така велика кількість бажаючих воювати проти Радянського Союзу була зумовлена також ставленням сталінської системи до військовополонених. Сталінський режим не передбачав і не пробачав своїм солдатам (червоноармійцям) полону. Згідно ідеології кожний червоноармієць мусив надати перевагу «героїчній смерті», аніж потрапити в полон. З цієї причини Радянський Союз, ще в 1929 році відмовився ратифікувати Женевську конвенцію. А полонені ще з часів Радянсько-Фінської війни (1939-1940) прирівнювалися до зрадників і підлягали репресіям. Також під репресії потрапляли члени родин військовополонених. Активну участь у військових діях на боці Німеччини брали колишні офіцери Білого руху, які опинилися в еміграції. Серед них велика кількість були фольксдойче, тобто російські німці, які дуже часто призначалися на керівні посади в російських національних з'єднаннях.

В 1942 році з'явилася так звана «Смоленська декларація», яка була підписана 27 грудня 1942 року в Берліні, та у якій Власов звертався до воїнів Червоної Армії вже від імені Російського Комітета. 13 січня 1943 року Російський Комітет звертався до бійців, командирів Червоної Армії та до усього російського народу з закликом встати на боротьбу з більшовизмом. 16 вересня 1944 року під час зустрічі Власова з Гіммлером, був остаточно узгоджений намір приступити до активного створення окремої російської армії. Наміром Власова було створити до літа 1945 року принаймні 10 піхотних дивізій, один танковий полк, запасні бригади і полки, офіцерську школу, групи підтримки та авіацію. Наступним кроком ідеологічного оформлення «РОА» став Празький маніфест від 14 листопада 1944 року, та створення «Комітету Визволення Народів Росії», який очолив Андрій Власов. Цей комітет, в який окрім Власова входили інші видатні діячі Білогвардійського емігрантського руху та радянські полонені воєначальники. Було розроблену політичну декларацію, яка передбачала ліквідацію сталінізму, відновлення усіх прав громадян, мир з Німеччиною та створення нової політичної системи. Таким чином  «Комітет Визволення Народів Росії», позиціонував себе, як антибільшовицький національний рух і проголосив створення національних російських збройних сил для досягнення цієї мети.

Проголошення «Празького маніфесту» та призначення Андрія Власова отримало схвальну реакцію серед багатьох росіян, як тих, хто вже воював проти Сталіна в окремих російських загонах, так і серед російських емігрантських кіл і навіть серед чисельних громадян СРСР, які були вивезені на примусові роботи до Німеччини. За свідченням штабу «РОА» після проголошення маніфесту кількість добровільних заяв на вступ до армії перевищувала 2,5 — 3 тисячі в день. Безумовно на деяких полонених чинили тиск, але більшість добровольців записувалися в армію Власова з інших причин, не останньою з яких був російський патріотизм та прагнення визволити Росію від більшовизму. Прапором «РОА» був обраний російський прапор Петра І. При штабі багатьох з'єднань Вермахту, в таборах для військовополонених з'явилися представники «Комітету Визволення Народів Росії» , які проводили агітаційну роботу і активно записували нових добровольців до «РОА». До кінця листопада 1944 року кількість заяв на вступ до армії Власова сягнула, аж 300 000 тисяч!

На посаді головнокомандувача «Комітету Визволення Народів Росії» Андрій Власов почав створювати штаб «РОА» і призначив начальником штабу колишнього генерал-майора Радянської Армії Ф. І. Трухіна, а його заступником генерал-майора В. І. Боярського. До кінця лютого 1945 року був сформований штаб, який мав у своєму складі оперативний, розвідувальний, топографічний, шифрувальний відділи. Був також відділ пропаганди та юридичний відділ. До штабу також включили представників духовенства з еміграції (РПЦ заграницей) та з окупованих територій, які майже одноголосно підтримували Власова. Майже увесь вищий офіцерський корпус за невеликим виключенням складався з колишніх генералів, полковників та штабних офіцерів Радянської Армії з великим оперативним та тактичним досвідом. Різні роди військ представляли автобронетанковий, авіаційний та артилерійський відділи. На чолі Військово-повітряних сил «РОА» став генерал-майор В. І. Мальцев. Поодинокі російські пілоти вже були навіть в підрозділах «Люфтваффе». Ще з кінця літа 1942 року, з числа радянських пілотів, штурманів та бортових стрільців створили окреме пілотне з'єднання. Це з'єднання розширили за рахунок інших добровольців (колишніх радянських пілотів), яких передали в «ВПС РОА», та яких відповідно перевчали літати, бо вони вже мали літати на німецькій авіатехніці. До складу «РОА» також включили власну офіцерську школу, яка мала піклуватися підготовкою молодших командирів, а також розвідувальну школу, де тренували розвідників та диверсантів, яких пізніше переправляли за лінію фронту. Основою окремої російської армії мала стати Перша дивізія «РОА» (600 піхотна дивізія Вермахту) під керівництвом генерал-майора С. К. Буняченка. З трьох дивізій, які вдалося організувати до кінця війни, Перша дивізія «РОА» була найбільш укомплектованою та боєздатною. Її комплектування закінчилося на початку березня 1945 року. А 17 січня 1945 року почалося формування Другої дивізії «РОА» (650 піхотна дивізія Вермахту), на чолі якої став полковник, а пізніше за наказом Власова генерал-майор Г. А. Звєрєв. Третю дивізію «РОА» (700 піхотна дивізія Вермахту) очолив генерал-майор М. М. Шаповалов. Станом на 12 лютого 1945 року, ця дивізія вже мала 10 000 добровольців, але була недоукомплектована і фактично не брала участі у бойових діях.

Так «РОА» у складі Вермахту мала цікаву історію, яку нині російські історики та пропагандисти воліють не згадувати взагалі! А от про 15-тисячну дивізію СС «Галичина» - ДА! Проте проблема не тільки у тому, що московська пропаганда замовчує цю сторінку історії, але й в тому, що в Україні ніхто не веде активної історичної контрпропаганди у відповідь на російську. В Росії можуть тисячу разів, історики «перемити кості» дивізії СС «Галичина», а в Україні може бути ні одного документального фільму або сюжету програми про «РОА»!

Дивізія «Руссланд» та інші російські збройні формування у складі Вермахту

Дивізія «Руссланд» - це військове формування спеціального призначення, що діяло у складі Вермахту в роки Другої Світової війни під керівництвом Смисловського (зондефюрер Абверу, Артур Хольмстон, що діяв під псевдонімом). Призначенням дивізії була розвідувально-диверсійна діяльність за лінією фронту, боротьба з партизанами. З 12 лютого по 4 квітня 1945 року була як «Зелена армія особливого призначення» — після 1-а Російська Національна Армія (1. Russische Nationalarmee der Deutschen Wehrmacht). Дивізія була сформована, ще в липні 1941 року (10 тис. чол.). В результаті розбіжностей Хольмстон-Смисловского з керівником створеної пізніше «РОА» генералом Власовим, дивізія так не увійшла до складу уже згаданої «РОА». Дивізія була укомплектована колишніми Білогвардійцями, ходила в бій під старим російським прапором (біло-синьо-червоний) і везла з собою спадкоємця російського престолу великого князя Володимира Кириловича, що суперечило Власову, що будував свою ідеологію і кадрову політику на принципі «радянських громадян, обдурених більшовиками». Вже після надання «РОА» союзного статусу 4 квітня 1945 року, отримала статус союзної Вермахту армії і назву «Перша Російська Національна Армія», а не підрозділу у складі Вермахту. Наказом Головного командування Вермахту від 4 квітня 1945 року, у зв'язку з загальною тенденцією виділення російських частин у «національну армію», дивізія була перейменована в 1-у Російську національну армію зі статусом союзної армії. В останні дні війни, 1-ша Російська національна армія відступила на захід, перейшла кордон князівства Ліхтенштейн, де була інтернована. Не зважаючи на вимоги радянської сторони про видачу інтернованих, уряд Ліхтенштейну (який не був союзником СРСР на відмінну від США та Британії!) відмовився це зробити. Тому у 1948 році, уряд дозволив усім, хто не бажав повертатися до СРСР, емігрувати в Аргентину. Переїзд російських військових до Аргентини уряд Ліхтенштейну оплатив з державної казни, витративши на це 500 000 швейцарських франків. А 16 серпня 1945 року, 200 інтернованих російських вояків погодились добровільно повернутися до СРСР. Добровольців перевезли до зони радянської окупації Австрії. Подальша їхня доля невідома. Проте, крім дивізії «Руссланд» було безліч інших російських збройних формувань у складі Вермахту, але про всі детально я писати не буду, тому тільки подам їхній список:

- Російська визвольна армія (вище згадував)

- Дивізія «Руссланд» / Зелена армія особливого призначення / 1-а Російська національна армія (вище згадував)

- Російський корпус

- 1-ша російська національна бригада СС «Дружина»

- Російська народна національна армія

- 29-а гренадерська дивізія СС «РОНА» (1-а російська)

- 30-а гренадерська дивізія СС (2-а російська)

Кримські підрозділи РОА

Гвардійський батальйон РОА

- ВПС КОНР

- 600-а російська дивізія вермахту

- 1-й Східний запасний полк «Центр»

- 601-й ост-батальйон «Березина»

- 654-й ост-батальйон

- Російська загін 9-ї армії Вермахту

- Полк СС «Варяг»

- Полк СС «Десна»

- 581-й батальйон польової жандармерії

- 600-й східний батальйон

- Російський ост-батальйон «Шелонь»

- Російський особовий склад дивізії СС «Шарлемань»

- Російський особовий склад дивізії СС «Дірлевангер»

- Караульна рота «Гомель»

- Загін Зуєва

- Загін Козіна

- Бригада Асано

- Батальйон Муравйова

- Гіві

- Російська допоміжна поліція (шуцманшафт)

- Бригада допоміжної поліції порядку «Зіґлінґ»

- Російська цивільна допоміжна поліція (Севастополь)

- Організація Цеппелін

- Вища німецька школа для російських офіцерів

- Відділ східної пропаганди особливого призначення РОА у Дабендорфі

- Козачий Стан / Окремий козачий корпус

- 1-ша козача дивізія

- 3-тя козача пластунська дивізія

- 15-й козачий кавалерійський корпус СС

- Козача кавалерійська бригада генерала Туркула

- Козача пластунська бригада польової поліції

- 1-ша козача дивізія

- 1-й Донський козачий полк

- 2-й Донський козачий полк

- 360-й козачий гренадерський полк

- 454-й козачий полк кавалерії

- Козачий кавалерійський полк Платов

- Козачий полк особливого призначення Абвергрупи-201

- Козачий кавалерійський полк Юнгшульц

- 1-й Кубанський кінний полк

- 1-й отаманський козачий полк

- 1-й Синєгорський козачий Атаманський полк

- 5-й Кубанський козачий пластунський полк

- 7-й зведений козачий полк

- 37-й козачий поліційний стрілецький полк

- Кавалерійське з'єднання фон Паннвіца

- Козачий єгерський дивізіон Бем

- 403-й східний козачий дивізіон

- 580-й Східний кавалерійський дивізіон

- 82-й козачий ескадрон

- 622-й козачий батальйон

- 623-й козачий батальйон

- 624-й козачий батальйон

- 625-й козачий батальйон

- 631-й козачий батальйон

- II/444 козачий кавалерійський дивізіон

- 68-й козачий кінний батальйон допоміжної поліції

- 69-й козацький батальйон

- 72-й козачий охоронний дивізіон

- 73-й козачий охоронний дивізіон

- Козачий розвідувальний дивізіон

- 74-й козачий охоронний дивізіон

- Кавалерійський дивізіон Фюрст фон Урах

- 82-й козачий ескадрон

- 638-ма козача рота

- 5-й козачий сімферопольський ескадрон

- Козачий ескадрон 4-го охоронного велосипедного полку

- Козачі вовчі сотні

Втомилися читати цей список? А от в Росії не заморочуються, вони знають лише одну дивізію, а саме СС «Галичина», і більше їм не треба!

«Російська фашистська партія»

Російська фашистська партія це організація, яка була сформована на базі ряду профашистських молодіжних організацій у середовищі російських емігрантів у Харбіні (Китай) у травні 1931 року. Генеральним секретарем партії протягом всього її існування був Костянтин Родзаєвський. Уважному вивченню фашизму, російська еміграція почала приділяти увагу близько 1924 року. У той час у Сербії була здійснена перша спроба організації «Русской фашистской партии». Даний рух очолювали професор Д. П. Рузський та генерал П. В. Черський. 1927 року цей рух, під назвою «Национальная организация Русских фашистов», опублікував свою програму, що ґрунтувалася на загальних положеннях італійського фашизму з намаганнями забезпечити їх відповідність російським умовам. Метою проголошувалася революційна боротьба із більшовизмом і відновлення звільненої від комунізму Росії. Подальшого організаційного розвитку цей рух не отримав. Але ідеї фашизму були підтримані російською еміграцією на Далекому сході. Виникнення фашистських організацій у Харбіні більшість російських дослідників відносить до середини 1920-х років. Тоді, на думку історика Ю. Мельникова, в Маньчжурії в середовищі російських емігрантів відбувалися активні пошуки нових соціальних ідей та організаційних форм боротьби з радянською владою. Наприкінці 1920-х активними пропагандистами ідей фашизму в Харбіні були білі генерали В. Д. Косьмін та В. В. Ричков, а також колишній міністр Приморського уряду братів Меркулових В. Ф. Іванов. Особливо багато прихильників фашистської ідеології було серед студентів, завдячуючи яким була створена «Російська фашистська організація», яка у 1926 та 1927 році представила програмні документи «Наші вимоги» та «Тези російського фашизму». Але серед численних емігрантських організацій вона не зіграла помітної ролі. Тому у травні 1931 року була створена «Російська фашистська партія», генеральним секретарем та незмінним керівником якої став Костянтин Родзаєвський. Наприкінці 1933 року, Родзаєвський висунув ідею об'єднання всіх емігрантських фашистських організацій, яку підтримав Анастасій Вонсяцький, засновник «Всеросійської фашистської організації» (1933 -1942, також була заборонена, але уже американським урядом) у США. У лютому-березні 1934 року К. Родзаєвський і А. Вонсяцький на зустрічі в Японії домовилися про створення об'єднаної фашистської партії з центром у Харбіні, у якій Вонсяцький обійняв посаду голови партії, а Родзаєвський — генерального секретаря центрального виконавчого комітету. Наприкінці квітня 1934 року, відбувся другий з'їзд «Російської фашистської партії», на якому було проголошено створення «Всеросійської фашистської партії» (ВФП). Однак новостворена партія проіснувала недовго — у грудні 1934 року відносини між Родзаєвським та Вонсяцьким, були розірвані через несприйняття останнім (Вонсяцьким) радикальних антисемітських поглядів Родзаєвського та його прибічників, також причиною розриву слугувало те, що Вонсяцький виступав проти співробітництва з отаманом Семеновим, який дискредитував себе, ще за часів Громадянської війни. Влітку 1935 року відбувся другий з'їзд ВФП, на якому було ухвалено виключення з партії Вонсяцького. Після цього головою ВФП став Родзаєвський. У липні 1935 року відбувся третій з'їзд ВФП, на якому метою партії було оголошено звільнення Росії «від єврейського комунізму будь-якою ціною», основою майбутнього державного устрою названо «вільно обрані ради, що опираються на об'єднання всього народонаселення в професійні та виробничі національні союзи», а керівну роль у новій російській державі мала виконувати Національна партія, тобто ВФП. Також були визначені партійні організаційні структури, створений текст присяги для вступу в партію. Гаслом партії було обрано слова «Бог, труд, нация», що підкреслювали намагання Родзаєвського створити «національно-трудовий рух російського народу», підкреслити поєднання релігії з націоналізмом та першочергове значення розумової та фізичної праці. У 1939 році ВФП була перейменована у Російський фашистський союз (РФС).

Наприкінці 1930-х років у керівництві РФС відбувся розкол: один із засновників партії М. Матковський (як виявилося влітку 1945 року — агент НКВС), який фактично був «рушійною силою» російських харбінських фашистів, разом зі своїми прибічниками виступив проти політики антисемітизму та співробітництва з японською жандармерією. Однак повного розриву Матковського з партією не відбулося. Японська влада зі свого боку активніше почала контролювати РФС та навіть заборонила спеціальний номер видання «Наш шлях» («Наш путь») від 25 червня 1941 року, у якому схвалювався напад нацистської Німеччини на СРСР. 1 липня 1943 року японська адміністрація заборонила діяльність РФС, після чого він був перейменований у «Союз національно-трудової Росії». З кінця 1943 року, діяльність російської фашистської організації почала поступово припинятися через відсутність підтримки з боку японської влади. Після вступу Червоної армії до Маньчжурії, Родзаєвський з декількома прибічниками втік до Тяньцзіню, а пізніше, перебравшись до Пекіна, добровільно здався радянській владі. 25 жовтня 1945 року Родзаєвського перевезли до міста Чанчунь (колишній Сіньцзін), де й заарештували. Наприкінці серпня 1946 року Родзаєвського було засуджено до смертної кари, після чого розстріляно.

Основою ідеології та діяльності «Російської фашистської партії» в Маньчжурії були антикомунізм, антирадянська риторика й антисемітизм. Така позиція пояснюється тим, що керівництво та члени партії не могли прийняти «інтернаціоналізм», який офіційно сповідували радянські комуністи, розглядаючи його як «зневагу до Росії та росіян, заперечення російського народу». Головні задачі партії полягали у здійсненні національної революції в Росії, поваленні радянської влади та встановленні фашистської диктатури. Ці завдання були викладені у програмних документах партії — «Монархія або республіка», «Наша зброя», «Форми боротьби», «Фашистський світогляд», «Тактика В. Ф. П.», «Обличчям до Росії», «Держава російської нації» та ін. У 1933 році РФП поставила собі за мету підготовку російської еміграції до проникнення в Росію та здійснення національної революції. Партія фашистів розглядалася Родзаєвським спочатку як провідна сила «активної еміграції», потім як авангард всієї російської нації. В середині 1934 року лідери ВФП вирішили створити нову програму, для чого було сформовано спеціальний орган — Ідеологічну раду. Проект програми, розроблений радою, було ухвалено на третьому з'їзді ВФП у 1935 року.

Більша частина російських емігрантів у Харбіні доволі неоднозначно ставилася до фашистського руху, однак, тим не менш, партія знаходила величезну кількість своїх прихильників, а саме серед російської емігрантської молоді. Деякі з них вважали, що однією з причин поразки Білого руху в Росії є те, що «Білі» не змогли протиставити більшовицьким гаслам власних позитивних гасел, та вірили в обіцянки Родзаєвського відтворити «велику, єдину та неподільну» Росію. Проте також слід відзначити, що «Російський емігрантський фашизм» мав власні періодичні видання, а саме: газету «Наш путь» (Харбін, виходила щодня), журнал «Нация» (Шанхай, виходив щомісяця), щоденний додаток до газети «Возрождение Азии» (Тяньцзінь), «Русскую газету» (Сан-Паулу (Бразилія, виходила щодня) та газету «Русь» (Софія, Болгарія, виходила щомісяця).

Ще у 1933 році, було визначено поточні напрямки діяльності партії:

- «мобілізація активного зарубіжжя» — створення відділів Російської фашистської партії;

- «обличчям до Росії» — детальне вивчення всіх сторін життя СРСР;

- «хвилі пропаганди у Росію» — пересилка до СРСР антикомуністичної літератури й агітаторів.

Таким чином, партія Родзаєвського претендувала також на об'єднавчу та керівну роль у середовищі російської еміграції. Головні напрями антирадянської діяльності включали доставку фашистської літератури на територію СРСР, організацію терористичних актів, повстань. Діяльність російських фашистів на території Маньчжурії повністю контролювалася японською військовою владою. З 1934 року в Харбіні функціонувала Вища партійна школа, що займалася підготовкою керівних кадрів, агітаторів та організаторів, які розглядалися фашистами як «майбутні будівельники Російської фашистської споруди». У 1936 році, під керівництвом японського офіцера Судзукі був створений «Перший фашистський загін порятунку Батьківщини» («Первый фашистский отряд спасения Родины»), який згодом був перекинутий японцями на територію СРСР. Однак незабаром він був знищений військами НКВС неподалік станції Амазар. У 1937 році в тому же Харбіні була створена особлива секретна «школа організаторів», що займалася підготовкою керівників підривної роботи на території СРСР. Начальником школи став К. Родзаєвський, помічником начальника — Л. Охотін. Також партійці мали власну форма одягу членів партії, яка складалася з чорної сорочки, чорного кітелю із золотими ґудзиками зі свастикою, чорної фуражки з помаранчевим кантом та свастикою на кокарді посередині, ременя з портупеєю, чорних штанів-галіфе з помаранчевим кантом та чобіт; на лівому рукаві сорочки та кітеля трохи вище ліктя було нашите помаранчеве коло, оточене білою стрічкою, з чорною свастикою посередині. На обшлазі лівої руки нашивалися партійні ієрархічні знаки.

В 1934 році при ВФП були створені дочірні організації:

- «Російський жіночий фашистський рух» (1 травня 1941 року, був перейменований у «Спілку російських жінок») — входив до ВФП як автономна організація, керівний центр його ухвалювався на з'їздах ВФП, загальне керівництво роботою належало голові ВФП через Керівний центр Руху. Постанови Керівного центру Руху набували чинності після затвердження їх Головою ВФП;

- «Союз Юних Фашистів» — молодіжна організація, до якої входили юнаки російської національності віком від 10 до 16 років. Ідеологія й тактика Спілки повністю визначалися ідеологією й тактикою ВФП. Головою організації був Начальник Авангарду, що назначався Головою ВФП, інші керівники назначалися наказами Начальника Авангарду;

- «Спілка Юних Фашисток» — молодіжна організація, до якої входили дівчата російської національності віком від 10 до 16 років. Ідеологія й тактика Спілки повністю визначалися ВФП;

- «Союз фашистських крихіток» — дитяча організація, до якої входили російські діти, що «вірять у Бога, люблять Росію та поважають Працю». Членами Спілки могли бути діти російських емігрантів віком від 3 до 10 років, для вступу було достатньо лише записки батьків про згоду. Після досягнення 10-річного віку дітей переводили до «Союзу Юних Фашистів/Фашисток»;

- «Спілка Фашистської Молоді» — молодіжна організація, створена у 1936 році, до якої автоматично входили всі члени організацій ВФП віком від 16 до 25 років. Ідеологія й тактика Спілки повністю визначалися ідеологією й тактикою ВФП;

- «Антикомуністична Спілка Молоді» — створена 12 квітня 1939 року, також до неї входили «Спілка Фашистської Молоді», «Спілка Націоналістичної Молоді», «Молода станиця імені отамана Семенова» та інші.

Стосовно кількості членів «Російської фашистської партії», то точних даних немає. За приблизними даними, їхня чисельність коливалася від 4 тис. до 20 тис. осіб. Хоч конкретну цифру кількості членів партії важко вказати, проте її діяльність була дуже популярною серед емігрантів Білого руху. Нині в наш час у «стране победителей», молоде «русское» покоління частіше звертається до ідеології неонацизму, а не неокомунізму за який воювали їхні «дєди». Неонацизм в сучасній російській політиці не пропонується офіційно, але його неофіційні прояви мають глобальний характер. Останнім часом, в умовах авторитаризму, основним неофіційним ідеологом російського неонацизму виступає Володимир Путін як політичний та національний лідер. Раніше неонацистські ідеї вказував наближений до Путіна Володимир Жириновський (батько якого був євреєм). Неонацистські погляди Путіна були чітко проявлені з початком збройної агресії Росії проти України, особливо тезами про розділений народ (Кримська промова 18 березня 2014 року), та національну перевагу, тобто російський шовінізм (квітень 2014 року). Російський неонацизм являє собою крайню форму російського націоналізму і потрапляє в поле зору ЗМІ у зв'язку зі злочинами, скоєними на ґрунті міжнаціональної ворожнечі та нетерпимості. Крім екстремізму, російський неонацизм часто характеризується найбільш крайньою формою антисемітизму, яка доходить до антихристиянських поглядів. Багато російських неонацистів захоплюється музикою блек-метал, особливим авторитетом у них користується Варг Вікернес. Варг Вікернес широко відомий як активний діяч скандинавського неоязичницького руху «Асатру», метою якого є відродження дохристиянських вірувань германських народів. У своїх публікаціях він неодноразово писав про те, що християнство — це нав'язана зверху і чужа для германських народів єврейська релігія, а їхньою істинною вірою є язичництво. Це релігія для здорових громад, утворених декількома людьми, що живуть в гармонії з природою. Це релігія для сильних, чистих, красивих і здорових, і цим людям вона є єдиною релігією, яку варто сповідувати.

Окрім музики слід відзначити російську неонацистську і націоналістичну символіку. Думка самих російських неонацистів стосовно символіки може розходиться. Загалом, її можна поділити на кілька типів:

- імперська символіка — чорно-жовто-білий прапор і герб Російської імперії;

- символіка ІІІ Рейху — прапор зі свастикою, герб нацистської Німеччини, емблема SS, портрет Гітлера, книжка «Моя боротьба», римський салют та інше;

- російська символіка (рідше використовується) — біло-синьо-червоний прапор, Андріївський прапор, двоголовий орел, православний хрест тощо;

- міжнародна нацистська символіка — кельтський хрест, нордичні руни та інше;

язичницька і псевдоязичницька символіка — коловрат, Сварогів квадрат;

- символи, використовувані тільки всередині групи — «нові» прапори/герби/гімни Росії, стилізовані герби або знаки, змінений римський салют (з додатковими рухами рук або ніг, з викриками різних девізів) та інше.

Символіка може застосовуватися різними групами як спрямовано, так і комбіновано. Атрибутику можна придбати переважно через Інтернет. В Інтернет-магазинах, з такою символікою можна придбати: кільця, запальнички, браслети, годинники, ножі тощо. При цьому нацистська символіка повинна проходити як «для історичної реконструкції». Російські неонацисти, зазвичай, пропагують і намагаються вести здоровий спосіб життя (ЗСЖ): заняття спортом, пробіжки, відмова від куріння і вживання алкогольних напоїв. Тема ЗСЖ також розкрита у музиці («Коловрат» – «Пряма лінія»). Російські неонацисти також виступають за расову чистоту влади, телебачення та економіки — влада, телеканали і банки на думку російських неонацистів належать не слов'янському народу (теорія жидомасонської змови). Багато неонацистів схиляється до ідей націонал-соціалізму, народництва та расової демократії. Деякі неонацисти при цьому вбачають політичний ідеал в устрої Давньої Русі — у справедливості принципу національного слов'янського «віча». Тим не менш, є чимало і прибічників авторитарної ролі «вождя». Також російські неонацисти відчувають себе співпричетними до міжнародного неонацистського руху і використовують німецькі (Легіон Вервольф, Шульц-88) та англійські (Mad Crowd) назви і прізвиська. Основними ідеями та засадами російських неонацистів є: антисемітизм, антиюдаїзм, антихристиянство, антиісламізм, расизм, націоналізм, шовінізм, патріотизм.

Чесно я не засуджую тих росіян, які в часи Другої Світової війни перейшли у лави «РОА» та російських національних збройних формувань СС. Бо вони свідомо вирішили боротися з варварським більшовизмом, який ніс найбільшу загрозу для світової цивілізації. Я не можу засуджувати людей, які носили форму Вермахту, так як мої два прадіда німця воювали у цій армії і билися проти варварів зі Сходу. Я не засуджую діяльність колишньої «РФП» (Російська Фашистська партія), яку заснували Білогвардійці, серед яких було багато російських німців, які втратили все майно в Росії через більшовиків (так як і мої родичі). І я не засуджую діяльність теперішніх неонацистів (в загальному усіх), так як для всієї європейської Білої цивілізації, постала смертельна загроза її знищення з боку емігрантів з Африки, Близького Сходу та Азії. Проте я засуджую російську машину пропаганди, яка типу бореться з фашизмом, а її історики звинувачують українців, ледь не в створенні нацизму та фашизму. Які перебільшують та видумують злочини дивізії СС «Галичина» у лавах Вермахту (коли міжнародна комісія у Канаді, визнала, що вони не вчиняли військових злочинів), які УПА, ОУН приписують як до невід’ємних складових німецької армії (коли вони воювали проти німецької окупаційної влади з 1942 по 1944 роки), та які Бандеру роблять, ледь не головним поплічником Гітлера (коли Бандеру, ще в 1941 році, Гітлер запроторив у концтабір). Проте весь час забувають про власних поплічників Вермахту та Гітлера, а саме про мільйонну армію Власова та величезну кількість національних російських формувань СС. А славнозвісну «Російську Фашистську партію» взагалі не хочуть знати! Але найбільш засмучує той факт, що українська влада не намагається здійснити історичну контрпропаганду у відповідь російській, коли при тому є безліч доведених фактів «під ногами». Проте їм звісно легше мовчки слухати і типу погоджуватися з російською історичною пропагандою, аніж доводити протилежне!

 

Коментарі

Немає коментарів
Politiko – перша українська політична соціальна мережа, яка об'єднує політиків, експертів, журналістів, лідерів партій та виборців України в рамках одного співтовариства.

Записи по темі