Блоги → Перегляд
Мітки Жовта загрозаКитайКНРПекінкомунізмсоціалізмдемократіянаціоналізмкапіталізмЖовтіБіліЄвропаАзіяколоніалізмімперіалізмЯпоніяЯпонська імперіяХірохітоПоль Леруа БольєСШАВелика БританіяБританіяФранціяРосіяРосійська імперіяБританська імперіяСРСРСССРВеймарська республікаТретій РейхХолодна війнаєвреїПівденна КореяСінгапурГонконгТайваньазійські тигриТихий океанАмерикаНімецька імперіяНімеччинаПерша Світова війнаДруга Світова війнаТретя Світова війнаВінстон ЧерчилльЧерчилльКитайська РеспублікаГомінданСунь ЯтсенЧан КайшиКомуністична партія КитаюМао ЦзедунмаоїзмЯпонсько-китайська війнаГромадянська війнаІндіяіндустріалізаціяколективізаціяМосквабільшовизмЙосип СталінСталінСталинмарксизмкапіталприватна власністьсуспільство"Великий стрибок вперед""Культурна революція"лібералізмінтелігенціябуржуазіяхунвейбіниВеликий МаореволюціяекономікареформипідприємництвоДен СяопінСяопінінвестиціїпідприємницька діяльністьМакаоПортугаліяпланетацивілізаціякосмосракетиядерна зброяарміяВВПекспортсвітіноземні інвестиціїекспансіясвітова війнавійнаКанадаАвстраліяЛатинська АмерикаПівнічна Американейтралітетбіологічна зброяеміграціякитайська еміграціязолотозолотий запаснафтавугілляокупаціякитайська окупаціяміжнародна аренаЖовта смертьКитайський світкитайський імперіалізм

«Жовта загроза» або «Китайська лавина наступає» та «капіталістично-націоналістичний комунізм по-китайськи»

Субота, 23:56, 31.10.20

Рейтинг
105 0
Переглядів
1204

0
0
У цій статті згадуються

«Жовта загроза» або «Китайська лавина наступає»

та

«капіталістично-націоналістичний комунізм по-китайськи»

Європа 19 та початку 20 століття була головним центром планети, де розвивалася наука, технології та культура суспільства, яке було передовим у світі, а саме європейського або Білого. Провідні імперії Європи у той час підкорили та освоїли всі континенти Землі, а раси та народи яких, потрапляли під вплив Білого імперіалізму. Хоч Білий імперіалізм мав по суті загарбницький характер, але він ніс на підкорені землі - цивілізацію та прогрес. Винятком не стала Азія, яка для європейців була однією із головних сировинних баз. Хоча провідні її народи - китайці, японці та корейці намагалися чинити опір Білій окупації, проте все ж таки потрапили під неї. Зробивши висновок, головні «азійські тигри» вирішили дати бій європейському колоніалізму у вигляді наростаючої загрози повстання місцевих проти Білих. Поступово після кровопролитних бунтів, вони почали отримувати незалежність від європейців. Першими звільнилися з під гніту імперіалістів – японці, які згодом створили Японську імперію, та китайці, які напередодні Першої Світової війни проголосять Китайську республіку (1912). Ці події постали сигналом для багатьох європейських політологів, які почали зазначати про загрозу для європейців з боку колишніх підкорених, яка проявлялася у швидкому прогресі та нарощуванні військової та економічної могутності, та яка отримала назву – «Жовта загроза». Даний термін зародився у Франції і його увів публіцист – Поль Леруа Больє (1843-1916), який першим офіційно виразив занепокоєння стосовно «пробудження Сходу», а саме про швидкий ріст могутності Японії та Китаю. Проте ця теорія про «Жовту загрозу» набула популярності у Німецькій, Британській імперіях та в США, які найбільше були зацікавлені цими країнами. Хоча Франція та Російська імперія, також мали велику заінтересованість цим регіоном. В результаті цей термін у своїх промовах часто використовував німецький імператор Вільгельм II, завдяки якому воно увійшло в політичну лексику тодішніх європейських країн. В кінці 19 та на початку 20 століття, народи Далекого Сходу почали розглядатися в расових теоріях, як «жовті», які протистоять «Білим» (за кольором обличчя). Історики Російської імперії, а саме Віктор Дятлов зазначав, що на початку 20 століття «жовта загроза» була одною із двох «великих ксенофобій», разом з теорією єврейської змови. Проте ці дві фобії могли зливатися в одну «теорію світової змови». А ультраправий політик Російської імперії – Володимир Пуришкевич заявляв, що євреї свідомо саботують боротьбу з наступаючою «жовтою загрозою», для того щоб підірвати міць царської Росії. А публіцист Михайло Меньшиков у свою чергу заявляв, що євреїв та китайців об’єднує «економічний паразитизм» та «древнє домагання Азії володіти нами». Меньшиков у своїх публікаціях також закликав росіян повернутися до національної свідомості та протистояти «іноземним елементам», а саме євреям (за що звісно поплатився, коли був у 1918 році розстріляний єврейськими більшовиками). А у наш час цей термін часто використовується стосовно розвитку «азійських тигрів» (неофіційна назва економік Південної Кореї, Сінгапура, Гонконга та Тайваня, які демонстрували високі темпи економічного розвитку з 1960-х до 1990-х років минулого століття), перш за все Китайської Народної Республіки.

Китай на шляху до статусу наддержави та «головної фабрики планети»

В першій половині 20 століття під «жовтою загрозою» перш за все розуміли Японську імперію, яка напередодні Другої Світової війни домінувала у південно-східній Азії та на Тихому океані, на ряду зі США, Францією, Британією та Німецькою імперією (з Німеччиною до Першої Світової війни, під час якої Японія окупує німецькі колонії) і Російською імперією (проте царська Росія остаточно втратила потенціал свого домінування у регіоні, ще після програної російсько-японської війни 1904-1905 рр.). Проте 2 вересня 1945 року Японська імперія під керівництвом імператора Хірохіто – капітулювала! Використання США у серпні 1945 року ядерної зброї та вступ СРСР у війну з Японією (окупація Маньчжурії), змусило її піти на переговори. Здавалося, що «жовта загроза» в Азії під виглядом Японської імперії – зникла! Проте сталося, як не гадалося! «Холодна війна», яку ще вважають Третьою Світовою війною, між США та СРСР спровокувала появу нової «жовтої загрози», але тепер вже у вигляді – Китаю. Хоч вважають, що «Холодна війна» почалася з «Фултонської промови» Вінстона Черчилля - 1946 року, але своїм корінням вона ще сягає громадянської війни у Китаї (1927-1950 рр.) Ця війна розпочалася, ще у тодішній Китайській республіці (1912-1950 рр.) в 1927 році, у якій панувала «ера мілітаристів» (1916-1928), коли Китай був поділений між військовими керівниками (генералами), які не визнали центральної влади у столиці. Тоді консервативна політична партія Китайської Республіки – Гоміндан та Комуністична партія Китаю, провели спільний військовий «Північний похід» (у північні провінції), щоб об’єднати та звільнити Китай від іноземців, і для єдності революційних сил! Насправді дві домінуючі сили, розуміли, що поки вони не розберуться зі спільним ворогом – генералами-сепаратистами у провінціях, вони не зможуть між собою вести боротьбу. Тому пішли на компроміс, забігаючи наперед скажу, що цей компроміс між ними буде і у Другій Світовій війні. «Північний похід» завершився успішно для обєднаних сил, вони таки змусили скоритися їхній волі провінціям. Проте у тому 1927 році лідер партії Гоміндану (яку очолив у 1925 році після смерті її засновника - Сунь Ятсена) – Чан Кайши розриває союз з комуністами та продовжує військову і політичну боротьбу проти них. Але в 1936 році під час «Сианьського інциденту», коли китайські генерали арештували Чан Кайши та змусили припинити громадянську війну і вступити у союз з комуністами для спільної боротьби проти японської агресії.

Японсько-китайська війна тривала з 1937 по 1945 рік, хоча нерегулярні військові дії почалися, ще у 1931 році. Через відсутність природних ресурсів та браку землі, тобто життєвого простору, Японія почала війну проти Китаю. Ще до того, наростаючий китайський націоналізм та національна свідомість, робила зовнішню загрозу для японців. Ця війна по суті увійшла в рамки Другої Світової війни, хоча китайські історики зазначають, що нова світова війна почалася не в 1939 році, а в 1937 році. І що агресія Японії проти Китаю, це був початок імперіалістичної війни у Тихому океані, а не атака на американську військово-морську базу – «Перл-Харбор» - 7 грудня 1941 року! Якщо судити логічно, то можна погодитися з цією думкою китайських істориків. Тому з 1936 по 1945 рік, Громадянська війна у Китаї взяла паузу, через японську агресію. Японсько-китайська війна закінчилася тим, чим і Друга Світова війна – капітуляцією Японії. Китайська республіка була на ряду з переможцями у війні проти Японії, як США, Британія, Франція та СРСР. Чан Кайши, який став лідером опору китайців, як і його гомінданці, які вклали більше зусиль у перемогу над японцями у Китаї, аніж комуністи. Після капітуляції Японії, головні сили Гоміндану знаходилися на Заході країни, а кращі дивізії, які пройшли підготовку в американських інструкторів, взагалі знаходилися в Індії та Бірмі (там воювали з японцями). Проте взявши війська чисельністю – 750 тисяч бійців, які знаходилися у східному Китаї, які були колись під владою маріонеткового уряду - Ван Цзінвея, Чан Кайши зміг утримати свої позиції. Сили комуністів в той момент знаходилися на півночі Китаю, біля кордонів СРСР. Саме за підтримки СРСР вони рушили з півночі у глиб держави, де знаходилися переважаючі по чисельності та озброєнню сили Гоміндану, які підтримували США. Після активного наступу комуністів у 1947-1948 роках, Чан Кайши в 1949 році йде на перемовини з ними, і по суті відрікається від керівництва республікою на користь перших. Сам Кайши, ще у квітні 1949 року емігрує на Тайвань. А війська китайських комуністів продовжать наступ на схід країни і візьмуть під контроль – Шанхай та столицю. В результаті  – 1 жовтня 1949 року в Пекіні, була проголошена – Китайська Народна Республіка (КНР). Проте війна продовжувалася на півдні країни, у тому ж жовтні 1949 року, було взято Гуанчжоу та Гонконг. Відступаючі сили Гоміндану евакуйовувалися в Бірму та французький Індокитай. Весною 1950 року комуністами був взятий під контроль острів Хайнань, а осінню було взято Тибет! Дякуючи підтримці та сусідству СРСР, китайські комуністи здобули перемогу над Гомінданом, який підтримували США. США лише з 1946 року підтримували їхнього лідера, а до того на ранніх стадіях війни, Чан Кайши підтримувала Веймарська республіка (1927-1933) та Третій Рейх (1933-1941). А комуністів СРСР підтримувало, ще з 1927 року. Сам Кайши в 1949 році, на острові Тайвань очолить Гоміндан та стане президентом Китайської Республіки (так офіційно назвали державу на Тайвані). До 1970-х років США та весь Захід визнавав його як єдиного керівника всього Китаю. В Раді Безпеки ООН до 25 жовтня 1971 року місце Китаю займала Тайвань, згодом це місце віддали Китайській Народній Республіці (КНР). Також він створював міжнародні антикомуністичні союзи, а в 1975 році (5 квітня)помер на Тайвані, через ниркову недостатність. А його син – Цзян Цзін-го став главою тайванської адміністрації.

«Маоїзм» - капіталістично-націоналістичний комунізм по-китайськи!

Мао Цзедун (1893-1976), який був головою китайської компартії з 1943 року, аж по 1976 (до смерті), будував «новий» Китай по зразку СРСР. Комунізм був проголошений головною ідеологією, комуністична партія була єдиною та було взято курс на індустріалізацію та колективізацію. Сам Мао Цзедун на почату свого правління робив все за вказівками Москви, нині в інтернеті можна знайти фотографію його розписки, де зазначається, що він отримує 300 000 американських доларів від деякого «товаріща» Михайлова, і яка датована 28 квітнем 1938 року. Проте з часом, особливо після смерті Йосипа Сталіна (1953 року), Мао Цзедун починає віддалятися від Москви. В 1956 році великий Мао - відкрито критикував радянську модель будівництва соціалізму та культ Сталіна. Великий Мао на основі марксизму створює – «маоїзм», який грунтується на традиційній китайській філософії. Акцент робиться не на пролетаріат, а на селянство та на «великоханьський націоналізм». Тобто Маоїзм представляв собою «китаїзацію марксизма», який взяв курс на «нову демократію», направлену на забезпечення єдності нації, шляхом широких соціально-політичних сил навколо Комуністичної Партії Китаю, в рамках «новодемократичного» блока та створення на основі держави «нової демократії» під керівництвом коаліційного уряду. Проте все одно продовжувався конфлікт з Гомінданом (Тайвань), який на думку комуністів представляв інтереси поміщиків та буржуазії, тому вони вважалися ворогами китайської нації. Але економічна частина маоїзму передбачала знищення феодальної системи землеволодіння та передачу землі селянам у приватну власність. Ключові позиції в економіці пропонувалося передати «новодемократичній» державі, яка б заохочувала приватно-капіталістичне підприємництво та закликала в країну іноземний капітал! Якщо конкретно, то мова йшла про використання капіталізму у цілях швидкого нарощування економічного потенціалу та перетворення Китаю у високо розвинуту індустріально-аграрну державу! До речі це один із прикладів, як Україні можна вийти з економічної кризи та стати «головною фабрикою Європи». Проте владні євреї, такі як Коломойський та його скоморох «ЗЕ» і Порошенко цього не допустять! Бо їм легше на заробітки українців відправляти, аніж промисловість розвивати шляхом залучених іноземних інвестицій.

На восьмому з’їзді комуністичної партії в 1956 році, було взято курс на прискорення соціально-економічного розвитку Китайської Народної Республіки (шляхом вище зазначеної стратегії маоїзму), а саме розширення до «трьох модернізацій»: промисловості, сільського господарства, науки та культури. З 1958 по 1960 рік в Китаї тривав «Великий стрибок вперед». В першу чергу взялися за промисловість, так як Китай був на 90% аграрним! Тобто проводилися індустріалізація держави, по планам якої країна через 15 років мала досягнути обсягів виробництва Великої Британії. Тому для того, організовували все сільське населення країни в автономні комуни, тобто це була колективізація. Приватна власність та приватне життя практично заборонялося. Кожна комуна мала не тільки себе забезпечувати та ближні міста продуктами харчування, ай виготовляти індустріальні продукти, головним чином – сталь, яку виготовляли в маленькій печі на задньому дворі членів комуни. Тобто Мао Цзедун надіявся, що масовий ентузіазм виконає нестачу професіоналізму. Проте сподівання великого Мао на «Великий стрибок» закінчилися грандіозним провалом. Якість виготовленої у комунах продукції була доволі низькою, оброблення колективних полів відбувалося також не якісно, тому що: селяни втратили економічну мотивацію у своїй роботі та багато робочих рук було задіяно у «металургії» (або в «домашній металургії»), що призвело до частого не оброблення землі. В результаті Китай у 1959-1961 роках охопив голод, жертвами якого стали, по різним оцінкам від 10 до 45 мільйонів людей!

В результаті постать Мао Цзедуна зазнала гострої критики у суспільстві, в першу чергу від так званої інтелігенції та лібералів. У відповідь великий Мао запустив «Культурну революцію» (1966-1976 рр.), яка була спрямована на боротьбу з політичною опозицією та інтелігенцією. Мао Цзедун хотів щоб всі поважали його, як бога і ніхто йому не дорікав. Тому в першу чергу спрямував боротьбу проти інтелігенції, університетів, наукових центрів та культурних закладів. Тобто там, де була опозиція. Для боротьби великий Мао використовував «хунвейбінів» - «червоних охоронців» - це загони шкільної та студентської молоді (тобто «підліткова шпана»). Самі «хунвейбіни» ділилися на «червоних» (діти працівників номенклатури) та «чорних» (просто діти бідних). Доволі часто між ними були сутички на «класовому» розумінні. Великий Мао був явно добрим психологом, бо знав, що у підлітків відбувається так звана «мутація свідомості» на ряду зі статевим дозріванням, яке проявляється у великій кількості енергії, яка призводить до сплеску жорстокості. Через мутаційні процеси у свідомості підлітків та їхню наївність, їх легко було використовувати та політично зомбувати. Щоб звісно вони ідейно та з повною самовіддачею фізично розправлялися з інтелігенцією та політичною опозицією, яка типу протидіяла дядечку Мао! Юридично ці угрупування вважалися автономними і діяли відповідно наказам дядечка Мао та інших лідерів партії. Проте практично завжди «хунвейбіни», перевищували межі боротьби з опозицією і часто собі дозволяли законні та публічні катування людей, типу опозиціонерів на вулиці або в іншому громадському місці. Доволі часто на власний розсуд чи просто так щось не сподобалося, могли здійснити напад на людей на вулицях. Стандартною причиною нападу могла стати відсутність у індивіда в одязі або особистих речах елементів культу Мао Цзедуна. В той час культ Мао Цзедуна набирав оберти, його портрети, цитати, ідеї, теорії були скрізь! Всі мали постійно тільки його цитувати, носити одяг та особисті речі з його зображенням, читати лише його книги. І відсутність цього, і ставало причиною нападу молодиків (малолітніх «бійців великого Мао») на людей. Після смерті їхнього лідера – великого Мао (1976), діяльність «хунвейбінів» була різко засуджена не тільки світовою спільнотою, а й в першу чергу – китайською! Проте наслідком цієї «культурної революції» стало часте самогубство інтелігенції та партійних представників, що призвело до інтелектуальної, наукової і культурної стагнації всього Китаю. Країна була в «культурному шоці», бо боротьба з опозицією перетворилася у неконтрольований безлад, який призводив до масових пограбувань, побиттю та катуванню простих людей, які не мали взагалі ніякого відношення до опозиції. «Хунвейбінами» було знищено багато витворів мистецтва, спалювалися книги, монастирі, храми, бібліотеки. «Хунвейбіни» вийшовши з під контролю влади, почали розбиватися на кримінальні угрупування та воювати між собою. В результаті довелося задіяти армію у придушенні «хунвейбінів», що ледь не стало початком нової Громадянської війни, бо їхня чисельність була колосальна. Тому великий Мао, ще будучи живим, дав наказ відсилати своїх колишніх «бійців» у села в заслання.

Мао Цзедун або великий Мао, після своєї смерті залишив країну у великій економічній та суспільній кризі. Економіка Китаю зазнала стагнації, інтелектуальне і культурне життя було розгромлене, політична культура взагалі була відсутня. Долі десятків мільйонів людей були скалічені його «культурною революцією». По різним оцінкам від «культурної революції» загинуло до 20 мільйонів людей, а постраждало від неї до 100 мільйонів людей. Кількість жертв після «Великого стрибка», ще більша була. Хоча є версія, що такими методами Мао Цзедун зменшував кількість населення країни, яке розмножувалося колосальними темпами + теорія змови масонів (у тому числі єврейських), бо дійшов висновку, що йому не вистачить ресурсів на всіх. З другого боку він з 1949 року, за доволі короткий термін з аграрної країни (на 90% була в тому ж 1949 році) зробив міцну, незалежну, володіючу атомною зброєю - державу. Процент неграмотності в країні знизився з 80% до 7%, тривалість життя збільшилася в 2 рази, населення виросло у 2 рази, індустріальна продукція в 10 разів. Великому Мао вдалося включити у склад Китаю – Внутрішню Монголію, Тибет і Східний Туркестан. Ідеологія «Маоїзму» поширилися не тільки в Китаї, ай в комуністичних рухах Європи та США.

Проте після смерті Мао Цзедуна, Китай в своїй економіці трохи відійшов від його ідей, але зберіг комуністичну ідеологію. Реформи початі Ден Сяопіном в 1979 році та продовженні його наступниками, де-факто зробили економіку Китаю – капіталістичною. Хоча маоїзм передбачав приватизацію, підприємництво та залучення іноземних інвестицій. Нині в самому Китаї, одні великого Мао бачать сильним лідером та героєм Громадянської війни, інші (старші люди, які жили при його режимі) мають ностальгію за епохою Мао. З другого боку, одні не можуть пробачити йому кривавої «культурної революції» та «великого стрибка», який спричинив масовий голод. Проте сьогодні у Китаї можна відкрито говорити про роль великого Мао у сучасній історії країни та типу допускається його критика.

Ден Сяопін: Китай на вершині міжнародної політики і «головна фабрика планети»

В грудні 1978 року Комуністична партія Китаю проголосила курс на соціалістичну ринкову економіку, при сукупності двох систем: планово-розподільної та ринкової, при масовому залученні іноземних інвестицій, більшій господарській самостійності підприємств, уведенні сімейного підряду на селі, скороченні долі державного сектору в економіці, відкриті вільних економічних зон, подоланні бідності, розвитку науки та техніки. Саме це призвело до перетворення Піднебесної на «головну фабрику планети», яка виробляє все: від ядерних боєголовок і космічних ракет до речей побуту. А в кінці 1980-х та на початку 1990-х років Китаю вдалося повністю зняти проблему забезпечення населення харчуванням, розвинути високі темпи росту ВВП та промислового виробництва, підняти рівень життя народу. Це все вдалося зробити людині, яка де-юре не була головою Комуністичної Партії Китаю, але вона де-факто керувала країною, а саме – Ден Сяопіну! Завдячуючи йому, відносини Китаю зі Заходом покращилися. Сяопін почав часто закордоном проводити офіційні зустрічі з лідерами провідних держав планети. Так в 1979 році Сяопін у Білому домі зустрівся з Джиммі Картером. Незадовго до цієї зустрічі, США припинило дипломатичні відносини з Китайською Республікою на Тайвані, яку підтримували, ще з часів Громадянської війни у Китаї (точніше з 1946 року) та встановили дипломатичні відносини з Китайською Народною Республікою (КНР)!  Деякі фінансові експерти, вважають, що саме з цього моменту почалася «доларизація» китайської економіки та масові американські інвестиції! Японію Сяопін ставив китайцям, як приклад технологічно розвиненої держави, у якої вони згодом масово запозичували технології. В 1984 році, Китай з Британією підписав договір, згідно якого Гонконг мав повернутися у склад Китаю в 1997 році. Натомість Сяопін пообіцяв на протязі 50 років не міняти політичну і економічну системну Гонконгу. Аналогічне рішення було підписано з Португалією, згідно якого остання, зобовязувалася повернути Китаю – Макао. На переговорах з Тайванем (Китайською Республікою), щодо обєднання, Сяопін заявив принцип – «Одна країна – дві системи». З СРСР, Сяопін не намагався покращувати стосунки, тому часто на радянсько-китайському кордоні (особливо у Маньчжурії) була «гра мускулів» (провокації), особливо у 80-х роках, коли Союз «тріщав по швах». Політика відкритості Сяопіна призвела до виходу Китаю на вершину міжнародної політики, «дипломатичної анексії» сусідніх островів, залучення іноземних інвестицій у розвиток промисловості країни, що в свою чергу призвело до її перетворення у «головну фабрику планети». Також Ден Сяопін оголосив принцип «чотирьох модернізацій» основою всіх реформ. Тому економіка була поділена на 4 сектора – оборонну промисловість (а саме готовність до нової світової війни, збільшення ядерної і біологічної зброї), сільське господарство, науку (особливо подальше підкорення космосу та запуск власних ракет) та промислове виробництво (перетворення Китаю на «головну фабрику планети»).

Офіційно Ден Сяопін піде у відставку зі всіх постів і свого головного поста – голови Центральної військової ради в 1989 році. В 1992 році Сяопін назавжди зникає з політичної арени. Але Китай все одно жив «Ерою Ден Сяопіна». Навіть після свого відходу з політики, Сяопін залишався духовним лідером Китаю. Його назвали «головним архітектором китайських економічних реформ і соціалістичної модернізації». Він подав яскравий приклад іншим політикам, як треба з гідністю йти на пенсію. Сяопін також зруйнував практику у Китаї, коли лідери займали керівні посади до самої смерті. Його часто просто називали - «товариш Ден», без будь-яких титулів. Ден Сяопін помер – 19 лютого 1997 року у віці 93 років. Офіційна причина смерті – легенева інфекція на фоні хвороби Паркінсона. Згідно заповіту, його тіло підлягало кремації, а прах був розвіяний над морем. Реформи Ден Сяопіна успішно були і є продовжені його наступниками (генеральними секретарями Комуністичної партії Китаю) – Цзян Цземінь (з 1989 року), Ху Цзіньтао (з 2002 року), Сі Цзіньпін (з 2012 року). Всі вони дотримувалися і дотримуються заданого ним політичного і економічного курсу країни!

Сучасна «Жовта загроза» - сучасного Китаю – сучасній планеті

Нині Китай – це країна у Східній Азії, яка займає третє місце у світі по території, поступаючись Росії та Канаді, по чисельності населення – перше місце. Китайська Народна Республіка, згідно Конституції є соціалістичною державою. Більшість населення – етнічні китайці, самоназва – хань. Також Китай є потенційною наддержавою (хоча я б сказав, що вона уже є нею!), одною із провідних космічних держав планети, володіє ядерною зброєю та найбільшою у світі армією по чисельності військовослужбовців. Китайська економіка є другою економікою світу по номінальному ВВП і першою економікою світу по ВВП. Китай є світовим лідером по виробництву автомобілів і споживчому попиту на них. Є найбільшим світовим експортером – «фабрика світу». Володіє найбільшими у світі золотовалютними резервами. Має великі поклади нафти та вугілля. Хоч Китай є сильною державою, але населення не є повністю забезпеченим, і часто зазнає порушення міжнародних прав людини, передбачені ООН! Тут діє правило – «сильна держава – слабкий народ», а не «сильний народ – слабка держава», чи «сильна держава – сильний народ».

Проте Китай цілеспрямовано готується до світової експансії та нової світової війни по таких складових:

Іноземні інвестиції – Якщо з кінця 70-х років минулого століття Китай залучав до себе іноземні інвестиції, то з 2002 року у Китаї оголошена стратегія - «виходу закордон». У 2002 році Пекін закордон інвестував – 6,9 млрд доларів, а в 2012 році – 84,2 млрд доларів (6% від світового експорту інвестицій). Зазвичай інвестиції надходять у Азію, Європу, Латинську Америку.

Нейтральна позиція у зовнішній політиці – Китай поки намагається уникати військових та політичних конфліктів

Нарощення військової могутності – станом на 2016 рік армія має – 2 183 000 солдатів, розвивається ядерна та біологічна зброя

Збільшення населення – у 2015 році відмінили політику – «одна родина – одна дитина», яка була запроваджена у 1979 році, через перенаселення. З 2016 року допустимо мати 2 дітей!

Статус «фабрики світу» - залежність всього світу від китайських товарів першої необхідності, а саме: продуктів харчування, ліків, одягу, побутової техніки, автомобілів, комп’ютерної техніки, засобів зв’язку та багато інших побутових речей

Освоєння космосу – Китай активно перетворюється у провідну космічну державу

Китайська масова еміграція – в першу чергу на Далекий Схід Росії, Західну Європу, США, Канаду, Австралію, тобто так звана – «тиха окупація»!

P.S.

Якщо раніше «Жовта загроза» була там десь в Азії, то тепер вона по всій планеті. Світ став не те що дуже, а навіть надто залежним від експорту Китаю, що у разі «закриття» цієї країни, планету чекає продовольча та побутова криза! Китай тихо нарощує свій ядерний, біологічний та космічний потенціал. Армія має більше двох мільйонів солдат, цій армії по-чисельності, лише можна хіба що протиставити – армію Індії. Пекін через свій нейтралітет на міжнародній арені зайняв очікувальну позицію, при тому паралельно реалізовуючи – «тиху експансію» у провідні країни планети, а саме Європи, Північної Америки, Росію та Австралію. Також відмінивши правило «одна родина – одна дитина», тепер можна уже дві, що призводить до чергового збільшення населення Китаю, якому явно скоро бракуватиме життєвого простору і розв’язання нової світової війни – це питання часу! Проте Китай та його «Жовта загроза» пішли далі, тепер уже Пекін вкладає мільярдні інвестиції у країнах Азії, Європи, Америки. Тепер уже хочеться сказати, що над Європою тепер нависла не «Жовта загроза», а «Жовта смерть», яка може одним махом заволодіти світом та знищити Білих та арабів, чорних і євреїв, якщо вони нас раніше Китаю не знищать. Проте хочеться вірити, що і їх Пекін відправить після нас у небуття! Тому мені хотілося закінчити цю статтю про Китай і його «Жовту загрозу» гаслом домашніх та виграних збірною Китаю у медальному заліку - літніх Олімпійських ігор, які проводилися у 2008 році в Пекіні, а саме - «Один світ, одна мрія», який автоматично перефразовується у – «Китайський світ, китайська мрія»!

Коментарі

+1
++Маладець, старайся далі
vova stasyuk   02:43
0

Старатимуся!
Politiko – перша українська політична соціальна мережа, яка об'єднує політиків, експертів, журналістів, лідерів партій та виборців України в рамках одного співтовариства.

Записи по темі