Неділя, 23:19, 27.06.21

Рейтинг
136 0
Переглядів
2278

0
0
У цій статті згадуються

 

«Епатажний свинофоб»

та

«Чому українець має знищити свій селянський стереотип»

В ці спекотні червневі вечори переглядаючи матчі футбольного Євро, я в перерві побачив на одному із каналів новий кліп Михайла Поплавського про «SALO». Звісно він мене вразив, і я одразу задався питанням – «та скільки ж ти туди вклав бабла, і нащо, якщо ж ти безнадійний на українській естраді?». Я особисто не є прихильником творчості Михайла Поплавського, але тут випадок особливий. І він звісно ж стосується політики. Але перед цим слід згадати, що Михайла Поплавського, ми зазвичай знаємо, як незмінного та співочого ректора Київського університету культури і мистецтв (хоча в 2015 році його зняли з посади і він став президентом університету). Також як зазначають офіційні джерела, пан Михайло  – це український політик, співак, доктор педагогічних наук (1990), професор (1990), повний кавалер ордена «За заслуги» (2007), лауреат національної премії «Людина року» (2009), заслужений діяч мистецтв України, народний артист України, продюсер, телеведучий, режисер-постановник. Ректор (1993–2015) та Президент (станом на 2021 рік) Київського університету культури і мистецтв. Народний депутат України IV, VII та VIII скликань.

Пан Михайло народився 28 листопада 1949 року в селі Мечиславка, Ульяновського району, Кіровоградської області у сім'ї колгоспників Михайла Романовича (1923—1999) і Меланії Григорівни (1925—2011) Поплавських. Якщо коротко з його біографії, то у 1967–1968 роках — учень ПТУ, Горлівка. У 1968 — машиніст електровозу шахти № 6, Кіровське Донецької області. З 1969 року — служба в лавах збройних сил СРСР. У 1971–1973 роках — директор Великотроянівського сільського будинку культури. 1973–1975 — директор Ульяновського районного будинку культури Кіровоградської області. З 1975 по 1979 — студент, голова профкому, КДІК. З 1979 — заступник директора Республіканського будинку народної творчості УРСР. Також навчався в аспірантурі Академії педагогічних наук СРСР. З 1985 року — ст. викладач, доцент, професор, завідувач кафедри, декан факультету. У 1990 році захистив докторську дисертацію «Соціально-педагогічні основи організації дозвілля учнівської молоді» в Ленінградській Академії культури. З 1993 по 2015 рік — ректор Київського державного інституту культури. Також є власником мережи ресторанів Козак-холл, Батьківська Хата, Вареники.

Мистецька діяльність Поплавського

Михайло Поплавський також відомий як співак, генеральний продюсер, головний режисер-постановник, автор численних мистецьких проектів, зокрема: Всеукраїнського дитячого телеконкурсу «Крок до зірок»; кулінарної телепередачі «Шеф-кухар країни» (на яку, будучи ведучим, Поплавський запрошує відомих і шанованих людей в якості гостей програми); батл-шоу «Наша пісня»; Шевченківського вечора «Ми діти твої, Україно!»; концертної програми до Міжнародного дня матері «Мамо, вічна і кохана»; музичного телемарафону «Пісня об'єднує нас» та інші.

На думку редактора телекритики І. Долженкової, М. Поплавський зберігає популярність завдяки тому, що він «інтуїтивно апелює до прадавніх, але успішно придушених вимушеною цивілізованістю рис української ментальності з її неодмінним сентиментом до свого „ставка, млинка й вишневого садка“» і залишається єдиним діячем, що пропагує в українському телеефірі українську пісню. В той же час Поплавського критикували за несмак, зокрема політик Ганна Герман. Критик Тамара Гундорова відзначає у творчості Поплавського використання стереотипних кліше української ідентичності — «вареники», «сало», «борщ», за допомогою яких продукується «спрощений, екзотично-забарвлений образ українського світу». Журналіст О. Супруненко свідчить про принцип «сім П», що лежить в основі успіху команді Поплавського: «професіоналізм, патріотизм, порядність, потужно працювати та прєданность Поплавському».

У 2006—2010 роках М. Поплавський дав ряд концертів, що називалися «прощальними» в різних містах України, що не завадило, однак, продовжити Поплавському виступати й надалі. Пізніше Поплавський публічно оголошував про «завершення» співочої кар'єри у 2013 році та 2019 роках. У 2021 Поплавський знову оголосив про завершення кар'єри, причому не тільки співацької, але і ректорської.

Політична діяльність Поплавського

Політична діяльність Михайла Поплавського суперечить його творчості. Бо якщо він на естраді співак, який щиро любить Україну і все українське, то в політиці він підтримував проросійські сили. Тому слова та обвинувачення критикині (згідно феміністичних вказівок) Тамари Гундорової в адресу Михайла Поплавського підтвердилися. Що саме він штучно та навмисно використовував стереотипні кліше української ідентичності — «вареники», «сало», «борщ», за допомогою яких продукується «спрощений, екзотично-забарвлений образ українського світу». Відповідно Поплавський це робив згідно вказівок проросійської влади в Україні, щоб і надалі підтримувати російську легенду про українську ідентичність, як «забитих селюків», які весь час копаються в городі, їдять сало і «шокають» одне до одного. Тому й не дивно, що Поплавський входив у «Партію Регіонів» та підтримав «диктаторські закони» Віктора Януковича – 16 січня 2014 року. Проте я все одно Вам мої читачі, запропоную нижче, трохи детально ознайомитися з його політичною діяльністю.

Так у 1998 році Поплавський почав свій політичний шлях і зразу ж балотувався на виборах до Верховної Ради України, виборчий округ № 100 (Кіровоградська область), де зайняв 2-ге місце, 15,5 % (голосів). На протязі з 2002 по 2006 — Народний депутат України 4-го скликання (виборчий округ № 101, Кіровоградська область, 48,44 % голосів). 12 червня 2002 року обраний на посаду заступника голови Комітету Верховної Ради України з питань культури і духовності. Протягом 2002–2005 років також був членом депутатських Фракцій «Єдина Україна» та «Трудова Україна». У 2004 році — стає президентом міжнародної громадської організації «Об'єднання українців світу». А в 2010 році був обраний депутатом Київської обласної ради за виборчим округом № 63 (місто Ірпінь), як кандидат від Партії Регіонів.

У 2012 році балотувався у народні депутати по мажоритарному округу № 91 (Київщина) як самовисуванець (за повідомленнями преси — за підтримки Партії регіонів), але поступився представнику партії «УДАР» Руслану Сольвару (набрав 16,97 %). З 15 січня 2014 року — Народний депутат України 7-го скликання, самовисуванець на повторних виборах по одномандатному округу № 194 (Черкащина), група «Суверенна європейська Україна», його довірена особа — Костиря Інна Олександрівна. На другий день після складання присяги, 16 січня 2014 року, не дивлячись на порушення регламенту, голосував та підтримав закони про диктатуру. Після кривавих подій 18-20 лютого підтримав проект Постанови про засудження застосування насильства, що призвело до загибелі мирних громадян України і Постанову про самоусунення Януковича від виконання конституційних повноважень.

На парламентських виборах 2014 року балотувався по мажоритарному виборчому округу № 101 (Кіровоградська область), здобувши 31,45 % голосів. Будучи депутатом, увійшов до депутатської групи «Воля народу». Член Комітету Верховної Ради України з питань науки і освіти. Більшість засідань прогулював, не підтримав ані «Звернення… про визнання Російської Федерації державою-агресором», ані законопроект, що накладав обмеження на право трансляції російських кінофільмів, ані законопроект про обов'язкове володіння держслужбовцями українською мовою, хоча й підтримав закони про декомунізацію. Підтримав Проект Закону про внесення змін до Конституції України (щодо децентралізації влади). Очолив виборчий список Аграрної партії на парламентських виборах 2019 року, до парламенту не потрапив.

Критика Поплавського

Пройшовши до Верховної Ради 7 скликання та отримавши депутатський мандат під час Майдану, 15 січня 2014 року, Михайло Поплавський вже наступного дня підтримав сумнозвісні «Диктаторські закони». У зв'язку з цим йому в подальшому законом заборонено очолювати вищі навчальні заклади.

За повідомленнями авторитетних видань, Михайло Поплавський як ректор Національного університету культури і мистецтв створив схему, яка дозволяла йому заробляти щорічно понад 20 мільйонів гривень. А саме, Поплавський заснував приватний вищий навчальний заклад «Київський університет культури», студенти якого де-факто навчалися в державному вузі. Студенти на трьох перших курсах офіційно зараховувалися до приватного університету, якому сплачували гроші за контрактами. Насправді ж вони навчалися на базі державного ВНЗ. Після третього курсу їх відраховували з КУКу і переводили на контракт у Національний університет культури і мистецтв, де вони й отримували дипломи.

Київський національний університет культури і мистецтв М. Поплавського отримав ділянку площею 2,3 га в елітному районі Києва для потреб навчального процесу, проте використав її не за цільовим призначенням: забудував елітним житлом на продаж. Про це йдеться в журналістському розслідуванні «Наших Грошей», передрукованому авторитетними виданнями.

Вся правда про Поплавського

Наостанок мої читачі, щоб Вас трохи повеселити, я згадаю фрагмент статті від Вікіпедія-Драматика (https://drama.kropyva.ch/%D0%9C%D0%B8%D1%85%D0%B0%D0%B9%D0%BB%D0%BE_%D0%9F%D0%BE%D0%BF%D0%BB%D0%B0%D0%B2%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%B8%D0%B9 ) про Михайла Поплавського:

(фрагмент статті з Драматики)

[«Михайло Михайлович Поплавський (Міх-Міх, Поплавок) — співочий (і танцюючий тупцюючий на місці) ректор, за сумісництвом бізнесмен, професор, політик, ресторатор і просто няўна особистість. Шанувальниками вважається ледь чи не мега-зіркою української естради рівня Петра Щура Павла Зіброва.

Поплавок до успіху йшов

Усе почалося у 1971 році, коли сабж став директором сільського будинку культури. І все було б нічого, якби сабж не вирішив вийти на вищий рівень і заявити про себе. Для цього він подався гризти граніт науки: вивчився у КДІКу, де і став спершу старшим викладачем, потім доцентом, професором (як не дивно, з однією Ф), завідуючим кафедри, далі — деканом факультету... ну, а в 1993 році його, не довго думаючи, призначили ректором цього ж вишу. І понеслося...

Олдфаги можуть засвідчити, яким третьосортним був колись той виш, але Міх-Міх неабияк узявся за реформи. Спершу була змінена назва вишу(тепер це КНУКІМ, у народі кажуть "Поплавок"), і то була чи не найменша зі змін. Головне — змінилася стратегія його просування — наш захоплений культурою ректор вирішив пропіарити свій навчальний заклад (і заодно себе, зазначимо без зайвої скромності), взявши до рук і підставивши до рота мікрофон. Незважаючи на відсутність голосу, він вирішив бубніти в мікрофон пісні. Усім запам'яталися такі пісні, як "Юний орел", "Кропива", "Хава нагіла" (ой вей!), "Шаланды, полные фекалийкефали", "Блюз еротичних думок" та інші хіти у його виконанні. Як каже Вікіпедія, «концерти Поплавського добре оснащені технічно, відрізняються багатою "хореографією"». однак дозволимо собі засумніватися в танцювальних здібностях сабжу (на сцені він просто тупцяє на місці у ритм і додає лулзів своєю жестикуляцією — мабуть, його повненькі руки накачані гелієм, що їх так і тягне догори), але факт той, що навколо нього на сцені завжди присутня зграя фапабельних студенточок у вбранні, яке свідчить чи то про відсутність комплексів, чи то про наявність особливого порядку здачі іспитів та заліків у "Поплавку", ну і тема буферів буває розкрита.

У результаті маємо неєбічний ПРОФІТ у вигляді 100500 тонн бабла, яке наш герой підняв на продажу дисків, квитків на концерти, ну і на оплаті навчання в університеті, який неабияк популяризував. Також сабж показав себе як талановитий бізнесмен, наставивши на трасі Київ-Одеса своїх заправок, готелів і ресторанів, де готують 9000 50 видів вареників і гордо продають жахливу на смак мінералку з його приватних свердловин (а смак такий, неначе з унітазу). Учіться, дітки, як треба діставати профіт! Пошана пану ректору!

З іншого боку, КНУКІМ як був третьосортним інститутом, так і залишився ним. І не варто забувати про корупційні схеми, пов'язані з цим вишем. Той же славнозвісний Київський університет культури (КУК) є фактично приватним "вишем"-прокладкою, який працює на базі державного КНУКІМу, тобто фізично КУК не існує, але кошти за навчання на бакалавраті/магістратурі бере, причому видає дипломи... КНУКІМу. Парадокс? Аж ніяк, просто відмивання грошей.

На десерт: ходили чутки, що коли міністром культури була О.Білозір, Міх-Міх практично відкривав двері до її кабінету ногою і міг витребувати будь-які гранти з бюджету "на організацію концертів". Мабуть, кожен мріє про таку впливовість.

Співочий політик

Міх-Міх відомий не тільки як "співак" і ректор, але і як політик. Поплавський двічі був депутатом Верховної Ради, але якоїсь особливої активності ніколи не проявляв, хіба що був одним з тих депутатів, які проголосували за "закони 16 січня". Як не дивно, але співочому депутатові це зійшло з рук.

Однак улітку 2019 року Поплавський раптово став очільником Аграрної партії України і навіть намагався пройти у ВРУ разом із самим Олегом Винником, який теж якогось біса вирішив податись у політику. Не вийшло.

Творчість

Про творчий доробок Поплавського можна розповідати надзвичайно довго, але все-таки краще один раз послухати його чудові композиції, ніж сто раз прочитати про них. Насолоджуйтесь, і не забудьте потім висповідатися.

Критика

 «З цим парадоксом заїбався я –

Не хочу більше я дивитись на блядєй,

На тлі яких опецькуватий недоумок

Викручує фігури рітуальні

Своєю сракою колгоспною, в перерві

Між засіданням в парламенті.

Там про духовність трохи попиздів –

І знов біжить співати в тєлєвізор.

І шо за жизнь в людей, чому не міг

Він всидіти на місці, у колгоспі?

Він був би там завклубом, в дівчатам

Співав би він про кропиву їбучу,

Що нею був колись відпизджений в дитинстві,

І з того часу він забуть її не може,

Бо срака ще йому болить і досі...»

                                          — Митець про Міх-Міха

Існує небезпідставна думка, що Поплавський — еталон бездарного співака шароварника й жлоба-рагуля в одній особі. На це вказує і творчість Міх-Міха (особливо стереотипна тематика пісень про сало-вареники-борщ і культивація образу "кумедних хохлів"), і його корупційні схеми, пов'язані з КУК, і його політична "діяльність"]

                      – фрагмент статті (кінець) про Михайла Поплавського з  електронної енциклопедії Вікіпедія (українська версія), розділ Драматика.

P.S.

Я спеціально у цій статті звернув увагу на особистість Михайла Поплавського. Бо хочу звернути увагу на боротьбу з такими стереотипами про українців, які подають такі люди, як Поплавок. А саме образ дурнуватих і затурканих селюків, які вічно копаються в землі і пасуть свиней. Такий образ українця почав формуватися, ще напевно з часів Національно-визвольної війни на українських землях (1648-1657), коли у 1654 році туди прийшли москалі. І саме цікаве, хоч і пройшло вже 367 років (з 1654 року), але образ дурнуватого та вічного салоїда селянина-українця досі живе. Яскравим підтвердженням є образ того ж Михайла Поплавського. І саме з такими, як Поплавок потрібно боротися, які умисно та «на руку» російській владі ведуть культурну війну проти українців, намагаючись забруднити їхню честь. Звичайно Поплавський це не єдиний такий образ в Україні, і найгірше те, що даний образ (затурканих і дурнуватих українців) в українському кіно та театрі має масовий характер. Всі «українські» серіали та фільми (зняті в Україні і українськими компаніями), які в свою чергу є російськомовними, якраз нам і демонструють всіх україномовних, якщо не «затурканими селянами», то імбіцилами (імбіцил – медичний термін, хоча часто використовується як ненормативна лексика). Тому самий дієвий варіант у даній ситуації, це створення спеціального «комітету національної гідності», який заборонятиме російськомовні серіали, фільми та музичні кліпи в Україні, і який боротиметься з такими прихованими українофобами на естраді, як Поплавський. Які створюють, продовжують і пропагують російський стереотип про українця, як «затурканого і дурнуватого селянина-салоїда». Тому як там не було б, але культурна війна важлива, як і класична (збройна) та мовна, бо культура це також важлива частина національної ідентичності.

Коментарі

mart mart 18:00
+3
саме в пункт.

українець грає придатком до москаля.

+4

неспроста ми не мали держави бо наші люди так себе вели

москалі теж не мали своєї,бо ними керували німці і інші

якась наволоч вгорі.
Вельмишановні панове, для чого таке дурнувате базікання?
Самі ж бачите, що всім вам треба визнати укрновизну і чим швидше та вигідніше її продавати. Без жодних завивань та причитань.
Як і чому саме це треба робити - читайте нас із сестрою.
Щиро вам співчуваю - Дмиро Клець.
mart mart   20:50
+1

на якій найменшій одиниці ваші ідеї можуть показати себе?

на рівні села можуть?
0

марте, які тобі одиниці потрібні для ПРОДАЖУ укрновизни?
Невже тобі так ліньки подивитися за вікно і поцікавитися, як саме продають науково-технічні розробки в Англії?
Чи тебе там тримають десь глибоко в погребі?
vova stasyuk   21:58
+1

Пане Дмитре! Як вас можна прочитати, якщо ваша праця не опублікована? Зробіть на неї авторські права та опублікуйте її. І от тоді всім пишіть, щоб вас читали. Як можна зрозуміти вашу працю, якщо її неможливо прочитати?
0

вово,я ж не наполягаю на нашій із сестрою науковій новизні, бо вона недоступна носіям конкретно-емоційного мислення.
Наголошую лише на новизні простій, механічно-інженерного рівня. А такої у нас є тисячі й тисячі. Від якої ми із сестрою далекі, бо ми теоретики.
І якраз з неї й багатіють сучасні передові країни.
Але ви чогось чіпляєтесь до того, в чому взагалі абсолютні нулі.
vova stasyuk   08:28
0

До чого тут хтось може чіплятися, і хто може багатіти, якщо ваша новизна взагалі не доступна?
Politiko – перша українська політична соціальна мережа, яка об'єднує політиків, експертів, журналістів, лідерів партій та виборців України в рамках одного співтовариства.

Записи по темі